Франческо Арменті “Пишу тобі… Відкриті листи до постатей Святого Письма”. Сторінки цієї книжки наповнюють біблійні постаті: Єлисавета, Іван Хреститель, Марія, Йосиф, апостол Петро…, але також і Понтій Пилат, Ірод, добрий розбійник…
Листи до цих біблійних персонажів, що супроводжували Ісуса Христа в Його земному житті – від народження у Вифлеємському вертепі до Його смерти на Голгофі й Воскресіння – допоможуть читачеві наново пережити найбільш значущі події Євангелія і зазирнути всередину себе, щоби ще більше відкрити серце на прийняття Доброї Новини.
Дорогий розкаяний розбійнику,
я не знаю, чому тобі пишу: ти зі своїм нерозкаяним товаришем є в Євангелії персонажами, що перебувають у тіні. І все ж я відчуваю потребу зробити це.
Навіть якщо твоя роль є другорядною, ти насправді є тим, хто непокоїть, хто спантеличує. Євангелист Лука називає тебе «добрим розбійником», бо ти докорив свого нещасного товариша, який зневажав Ісуса з Назарету. Ти дозволив сумлінню взяти верх, ти визнав силу Месії в Його невинності, перемогли бажання врятувати власне життя: «Чи ти не боїшся Бога, коли й сам на те саме засуджений? І ми засуджені справедливо, бо достойне за діла наші одержали; а Він нічого лихого не вчинив».
Ти заслужив Боже прощення, рай: ти визнав Його як Спасителя, і Він спас тебе. Твоя присутність на Голгофі не була випадковою – у Божих планах немає нічого випадкового – і Ісус, кажучи: «Сьогодні ж будеш зі Мною в раю…», хотів показати людям найвищу і вічну цінність Своєї жертви: спасати людей завжди і за будь-яких обставин. Досить попросити прощення і довіритися Божій любові. Ісус у тобі, з хреста, зробив дар цілому людству: спасення.
Дорогий розкаяний розбійнику, мене змушує задуматися також відмінність між тобою і твоїм товаришем. Ви є зразком світу: одна частина вміє визнавати свої помилки, намагаючись змінитися; інша, натомість, вперто продовжує чинити зло.
Я думаю, що також і для тебе з висоти хреста було важко впізнати Месію, відчути співчуття до Нього. Але, попри уявлення, страждання не замикає нас у собі, більше того, воно відкриває частинку серця до страждань інших, привносячи гуманність і у власне життя.
Нам важко переживати страждання і прощати, тобто зробити дар любови тому, хто вчинив супроти нас несправедливість. Світ не вміє і не може прощати, тому що не може і не вміє любити. Андре Фроссар, академік із Франції, написав, що «світ відкидає закон і прощення. Він вважає, що вирішує моральні проблеми, проголошуючи «добрим» те, що колись вважалося поганим, і «поганим» те, що вважає добрим: тридцять років тому він нападав на аборт, вважаючи його злочином; сьогодні він нападає на лікарів, які відмовляються робити аборти».
Мало того, ми не здатні до смирення, не вміємо визнавати обмеження, помилки, оскільки вважаємо себе малими богами, господарями наших царств. Ти ж, натомість, з хреста зумів перемогти свою гординю, зумів впізнати своїх ідолів. Я дякую тобі за мужність.
Який сенс має життя без прощення, без любови, життя, яке не може стати даром для іншого, яке не допомагає йому жити? Це не життя. Але життя, яке люблять і яке любить, не походить від нас. Халіль Жибран у шедеврі Пророк пише про любов: «Коли любите, не кажіть: “Бог є в моєму серці”, але кажіть радше: “Я перебуваю в серці Господа”. І не вважайте, що ви ведете шляхом любови, бо сама любов, коли вважатиме вас гідними, вкаже вам шлях».
Дорогий розбійнику, я не знаю, чи сьогодні ми, християни, є спроможними проголосити Христову невинність, перемагаючи самих себе і свою надуману невинність. Одна річ, однак, є певною: у разі покаяння нам також буде сказано: «Сьогодні ж будеш зі Мною в раю…» І ми також зможемо «святкувати Пасху», тобто перехід від рабства гріха до спасення, дарованого нам Богом.
«Чи може бути Пасха, – питав себе Турольдо, – у Церкві, доки буде принаймні один бідний, один пригноблений (у його гідності) на землі?».
Мені складно святкувати Пасху, тобто перейти від хреста до порожньої могили, коли хрести людської байдужости затьмарюють, незважаючи на відвалений камінь, світло, яке випромінює Воскреслий.
Допоможи мені, «добрий розбійнику», відсвяткувати Пасху, вийти з моєї байдужости до всього того, що відбувається у світі. Перед лицем жахіть і кровопролиття воєн чи голоду мільйонів людей я вмію лише розчулюватися, я вмію лише вихваляти ту гуманітарну допомогу, яка стала для нас, добропорядних громадян, заспокійливим засобом для сумління.
Допоможи мені відсвяткувати Пасху, навіть коли, занурений у моральну кризу нашої країни, я можу лише показувати пальцем на помилки, підносячи себе на щабель моралізатора, не змінюючи мого життя, мого серця, не відмовляючись від тих малих поганих звичок, які є ферментом незаконних дій: уникання сплати податків, підробка медичних дипломів, принесений додому з роботи олівець, заплачений невеличкий хабар для перемоги в конкурсі на заміщення посади, недотримання правил проїзду на світлофорі, несправедливі й грабіжницькі суми, які вимагаються за винаймання житла, мовчання для покривання злочину, свідком якого ми стали…
Допоможи мені святкувати Пасху навіть тоді, коли я як християнин вдаюся до урочистих заяв і звинувачень, але не здатний прийняти в ім’я любови бідного, надаючи перевагу радше витратити мільйони на храмові празники, різні святкування чи на монументи, які не мають нічогісінько спільного з пасхальним життям і радістю.
Допоможи мені, прошу тебе, о «добрий розбійнику», відсвяткувати Пасху.
